Чума у Візантії, чума в середньовічній Європі… Що може об’єднувати ці події окрім людської недбалості та ігнорування правил самоізоляції?
Ну як мінімум французька студія Asobo Studio має свою версію. Одразу попереджаємо, на вас чекає відчай, постійне очікування неприємностей і пацюки. Багато пацюків. І ми говоримо про дилогію A Plague Tale. Попередження роздані, тоді починаємо занурення в середньовічну Францію часів першої фази сторічної війни в цікавій компанії Голоду, Смерті, Війни, і, звичайно Чуми.
Геймплей.
Жанр дилогії а ні трішечки не змінився – це пригодницька екшен гра з видом від третьої особи, зав’язана на стелс механіках. А що ж ви хотіли? Тринадцяти-чотирнадцятирічна дівчинка просто фізично не може протистояти професійним військовим і найманцям по силі і вправності у володінні холодною зброєю. Тим більше, що противника завжди більше. Набагато більше. Наша ж основна зброя – це праща, з якою ми тренувались з самого дитинства. Крім неї – це цілий набір різноманітних боєприпасів, що ми можемо створювати за допомогою алхімії, та деякі додаткові знаряддя – горщики, та арбалет і ніж у другій частині.
Так а який вихід є у нашої Амісії щоб перемагати? Бити пращею по слабких місцях, використовувати предмети оточення та горщики для відвернення уваги, використовувати заздалегідь приготовані алхімічні суміші. Такий шлях.
У грі присутні певні сюрвайвал механіки, але здебільшого вони зводяться до взаємодії з алхімічними сумішами та обмеженості ресурсів. Ну і, звісно, стелс… достобіса стелсу. Як альтернатива – найчастіше ваша смерть. За досить рідкісними виключеннями. В цьому плані гра ніяк не винагороджує вас за стиль гри. Тобто чи ви граєте агресивно і вбиваєте всіх супротивників, чи тишком-нишком проходите куди вам потрібно – взагалі нульовий вплив на розвиток сюжету і на еволюцію самого персонажу. Так, у другій частині додали прив’язку розвитку персонажу до стилю гри, але самі репліки і відчуття героїв зрежисовані однобоко – хоч вбий одного противника в заскриптованому бою, хоч просто вичищай під нуль кожну локацію. А з точки зору саме глобальних геймплейних механік причин і наслідків – це було б цікаво. Особливо, якщо б це впливало на фінал історії. Але ні. Одна історія – один фінал, одні наслідки. Це при тому, що як раз способів пройти кожну локацію – декілька. Окей, як мінімум 3 – це скрадання, прямий конфлікт і просто постійне використання наших алхімічних талантів.
Добре, трошки вам пожалілись на деякі особливості цієї серії. Але якщо казати про приємне, то розробники достатньо відчутно дотримувались історичного контексту – бої між французькими та англійськими солдатами за Аквітанію, безкарність і всесильність інквізиції, мародери, найманці, голод і, звісно, чума, що активно розноситься підозрілими чевоноокими щурами.
Взагалі взаємодія з цими пацюками – це окрема геймплейна механіка, причому одна з основних у грі. Щури жеруть все, на що не падає світло. А от світла бояться. Тож вам однозначно слід переконатись, що ви взяли з собою смолоскип, чи щось накшталт нього. Бо наші противники, які залишились без захисту освітлення, швидко перетворюються на скривавлені об’їдки, а милі щурики рояться на них постійно текучим пагорбом… брррр. Тут і до мурофобії недалеко. Додатково до цього всього навала щурів подається з одного боку як стихія – безжальна, безконтрольна і всепоглинаюча, а з іншого боку – брат нашої героїні Гюго може обмежено на цю стихію впливати. Не будемо тут вам спойлери розводити, але механіки є.
Зброя і спорядження
Ми вже згадували про нашу основну зброю у грі – це праща. Навіть про деякі додаткові моменти поговорили. А от про те, що це, і не тільки це, щастя можна покращувати – ще ні. В обох частинах покращення відбуваються за допомогою верстатів. З основного – покращуємо пращу, сумку та нашу алхімію. Це прямо впливає на наші спроможності у виживанні і протистоянні ворогам – сумка дозволяє набрати більше інгредієнтів, кишені – нести більше боєприпасів, а покращення пращі робить її менш помітною і більш ефективною. Слід зазначити, що в першій частині було декілька типів ресурсів, які потрібно було збирати для покращень.
В другій – ввели тільки один ресурс – частини, і, подібно до першої – інструмент для покращення. Тож в чомусь однозначно стало простіше і зрозуміліше. Більш того, до списку речей на покращення додався арбалет, а з самими ресурсами стало трохи простіше, бо камені для пращі стали безкінечними і питання: обирати, чи їх залишити як самостійний боєприпас, чи щось наалхімічити – вже не стоїть.
Історія
Гра розповідає нам історію лицарської родини де Рун в період першої фази Сторічної війни зі всіма атрибутами цього довготривалого дійства. Ми гратимемо за Амісію де Рун – старшу дитину родини і, як би це не здавалось логічним, або не дуже – саме татову доньку. Бо, як нам стає відомо буквально в перші хвилини гри, з мамою, після народження свого брата, Амісія майже і не бачилась. А братику так років під 6 візуально. Її брат – другий архіважлливий персонаж цього оповідання, Гюго де Рун – хлопчик, що має унікальну невиліковну хворобу, яку постійно намагається вилікувати його мати, доречі алхімік. Тут зараз буде трохи спойлерів, так що майте це на увазі. Хвороба Гюго – Макула – це не просто якийсь грип, чи навіть ковід заразний. Це напівміфічна сутність, від контролю над якою залежить доля всього світу. І так, саме вона є причиною масового розплідення пацюків та бубонної чуми в Європі, а конкретно у Франції. Ні, про італійського купця в всесвіту всесвіту Марселі навіть не відкривайте книжки. По канонам гри, чума почалась не з цього міста, а з околиць маєтку де Рун.
Звісно, якимось чудирнацьким чином про це все дізналась інквізиція і понеслось. В першій частині гри ми мужньо намагаємось розібратись, що за хвороба у нашого брата, чи можна її вилікувати та дати драпака від представників святішої інквізиції. Ну ми ж розуміємо, що представники його святійшиства, а в той час у Франції були проблеми з церквою, шукали Гюго зовсім не з метою вилікувати, врятувати людей чи щось таке. Але це вже ми залишимо розкривати вам.
В другій частині, після того, як ми відірвались від представників святого престолу, Амісія продовжує пошуки способів, як вилікувати свого брата. Їх емоційний зв’язок стає більш міцним, що в цілому не дивно, а вороги – більш винахідливими. А хто в цей раз наші вороги? Не повірите – прадавній орден алхіміків і місцеві фанатики, що хочуть використати хворобу малого собі на користь. Доречі, саме в другій частині ми розуміємо, наскільки руйнівні наслідки має неконтрольоване використання Гюго свого зв’язку з Макулою.
Сумнівні моменти.
У котиків під час проходження гри виникло досить багато питань. В тому числі – яким чином герої все ще живі? Навіть не доходячи до того, що головна героїня після вправлення вибитого ПЛЕЧОВОГО СУГЛОБУ через 5 хвилин змогла ЦІЄЮ РУКОЮ запускати камені з пращі по ворогам!!! Просто наша героїня стільки разів падала з відчутної висоти, її били, штрикали мечем і не тільки…. і вона мало того, що жива, так ще й дає прикурити професійним військовим. Це взагалі законно таке робити?
Ще у котиків було багато очікувань щодо можливих розгалужень сюжету відносно ігрового стилю. Але ні – вбиваєте ви ворогів пачками чи ні – психіка вашої героїні в однаково паскудному стані. А наслідки для сюжету, так, ми вже повторюємось, аж ніякі, незважаючи на те, чи Амісія як ніндзя розчиняється в тінях, чи як янгол помсти, що несе смерть і руйнування.
Окрім цього зазначимо, що гра не тримає у постійній напрузі. В Цьому плані сценаристи і розробники в цілому молодці. Періоди просто божевільного триндеця чергуються з приємними радісними моментами. Але це тільки нагнітає відчуття, що ось-ось і все покотиться в ще більшу дупу з блекджеком і щурами.
Графіка і звук
Графічне виконання обох частин – це скоріше кінематографічна робота))) Трошки шуткуємо. Однак при всьому бажанні сказати, що графіка якась не така – дуже важко. Звуковий супровід доповнює іммерсію в те, що ви бачите на екрані, і це круто, бо подекуди ви нервуєте набагато більше за ваших персонажів у грі.
Недоліки
Без цього ми нікуди. Тим більше, що є на що поскаржитись. З технічних моментів – це невидимі стіни, такі пружні, але місцями недоречні, провал в текстури в особливо важливі моменти, поведінка ШІ СОЮЗНИКІВ!!! Бо ці красунчики місцями просто не дають вам вчасно пройти і сховатись від пильного ока противника, ну або самі пензлюють в найбільшу купу пацюків. Система стелсу – то взагалі окрема пісня. Вороги шукають не розшукуваного графом лицаря, який сидить під носом в повних латах, а тендітну дівчинку, і агр йде виключно на неї. Ще інколи на автосейві вороги не відтворювались, а от снаряди від них летіли – дай дорогу. Тобто вбити ти це не можеш, а копняка отримати – легко.
Сказати, що ці недоліки суттєві – вони неприємні, але не критичні. Збоїв в роботі гри не було і критичних якихось багів також. Тож не все так погано.
Враження
Не так часто котикам важко писати цей розділ і справедливо ставити оцінку у висновку. Обидві гри зроблені якісно і розповідають захопливу історію. В першу чергу історію стосунків. Якщо б ще й видавець Focus Interactive був послідовний в своїх позиціях про добро і зло, може тоді б вони не співпрацювали с гуснею. А так – від нас попередження про це. А якщо про гру, то Asobo Studio провели надзвичайну роботу, яка однозначно вартує 4 котики-лицаря з 5, бо недоліки трохи попсували нам життя. Ну і фінал… є про що поговорити в окремих відео для спонсорів. Тож не пропустіть!
Огляд – Бармакіт.
Голос – Бармакиця.
Обкладинка – ikornikor
Підтримати нас матеріально можна тут: https://www.patreon.com/kotygamesua