Сьогодні буде історія про систему, яка під виглядом порядку поступово стирає людяність — і робить це з холодною ефективністю. Робокоп – це максимально фантастичний образ, який одночасно дуже підозріло нагадує реальність.
Ми вже давно погоджуємося з думкою, що мистецтво, а особливо кінематограф – це ідеальний інструмент маніпуляцій. Звісно в сучасному світі підходи до маніпуляцій стали набагато більш витонченими, ніж, наприклад, в третьому рейху. І це тільки підвищило їх дієвість. Французький теоретик постмодернізму Жан Бодріяр висунув гіпотезу, що кіно демонструє нам «надлишок» зла або проблем саме там, де їх насправді намагаються приховати. Звідси і фільми про корумпованих копів, злі мега корпорації або автократичні уряди. Це — симулякри, що створюють видимість боротьби, аби приховати тотальність самої системи.
Взагалі фільм “Robocop” 1987 року режисера Пола Верговена, можна вважати симулякром в квадраті. Перший шар – це те, як сам фільм обігрує проблеми великих корпорацій, перетягування державних функцій в приватний сектор та тісної взаємодії влади з криміналом. А другий шар – це симулякр усередині світу фільму: коли системні проблеми Детройта «вентилюють» через образ ідеального поліцейського, відданого своїй справі. Однак через ці нашарування пробивається і інша площина, більш актуальна вже для нашого часу. Питання людяності, або, точніше того, що робить нас людьми. В широкому сенсі.
Саме ці питання, безперечно з яскравим і атмосферним дійством від першої особи ми бачимо у грі Robocop: Rogue City. Хоча і на це Бодріяр би сказав, що гра дає нам ілюзію морального вибору, щоб ми не помітили, що в реальному житті наш вибір дедалі більше обмежений алгоритмами. Тобто ще один хитрий симулякр. Але чи так це будемо розбиратись з вулиць антиутопічного Детройту разом з нашими наші котячими кореспондентами.
Геймплей.
Robocop це шутер від першої особи, де ми в ролі загиблого поліцейського Алекса Мерфі, якого зробили кіборгом, проактивно боремося зі злочинністю в Старому Детройті. Це місто, знайоме нам за фільмами Пола Верговена, все таке ж депресивне, занурене в корупцію і кримінал. Тож роботи нам більш ніж достатньо. А робимо ми її класично для зразкових правоохоронців – пістолетом і іменем закону. Розробники дещо збільшили арсенал нашого протагоніста додаванням психології для взаємодії з неагресивними підозрюваними і цілу купу цікавих навичок для заспокоєння агресивних порушників.
Незважаючи, на те, що це шутер, Робокоп не буде швидко перебігати між укриттями, пригинатись чи робити більш менш стандартні для перестрілок речі. Він по суті броньований танк, який невблаганно і невідворотньо, наче сам рок, бореться зі злочинністю і поганцями. І для цього маємо дуже цікаві засоби.
Наш головний інструмент захисту слабких і кари знахабнілих – це фірмовий пістолет Робокопа Auto-9, знайомий нам з фільмів. Він має кілька режимів стрільби, на які впливає програмування нашої сталевої машини правосуддя, і в цілому є універсальною зброєю. Напевно єдине, що може перевершити наш пістолет – це специфічна важка зброя, як то важкі кулемети, снайперські гвинтівки або ж гранатомети.
На превеликий жаль, в стандартне оснащення поліцейського входить лише дробовик, але у заспокоєних і вже абсолютно не агресивних правопорушників, ми можемо зібрати цікаве нам озброєння – від 9-міліметрового пістолета до гранатомета. Головне, щоб він був у правопорушника. Однак лишень на одну місію.
Щодо нашої свободи руху і взагалі вибору занять. Геймплей жорстко прив’язаний до сюжету, тому вільно обирати чим саме займатись або де вештатись, тобто виконувати свій поліцейський обов’язок, ми не можемо. Самі ж місії здебільшого проходять на невеликих або коридорних заскриптованих локаціях. Це дозволяє максимлаьно занурити гравця в події гри, а також історію і переживання головного персонажа. З відкритих локацій – лише одна. Це далеко навіть не центр Детройту, а так би мовити квартал старого міста, призначеного під знос для будівництва нового проєкту компанії OCP Дельта-Сіті. Тим не менш, складається таке враження, що саме в тому закутку нетрів живуть всі важливі для нас персонажі, та і просто впливові люди. Якийсь дивний центр ділової активності виходить.
Розвиток персонажа
Так, наш персонаж може розвиватись. І Алекс Мерфі в сталевому обладунку має аж 2 паралельних шляхи розвитку. Перший впливає на ефективність нашого пістолета. Ми періодично знаходимо інженерні плати OCP, які можуть перетворити наш пістолет як на ледь не снайперську гвинтівку, так і на скорострільний автомат з нескінченним боєзапасом. Останній нам дуже сподобався. Але для того, щоб отримати максимальний ефект від друкованих плат доведеться пограти в таку собі міні-гру, де вам потрібно буде провести живлення через вузли до бажаного ефекту, але з мінімальними штрафами.
Другий шлях розвитку персонажа – класичний для поцінювачів жанру RPG, а саме покращення характеристик чи навичок. Навички різні – від тих, що впливають на ефективність нашої зброї, до тієї ж психології про яку ми казали раніше. Кожна навичка має свої порогові бонуси, які відкривають додаткові геймплейні механіки або уміння Робокопа. Наприклад злам сейфів або рикошет куль від поверхонь у ворогів. Очки ж навичок ми отримуємо за підвищення рівня нашої сталевої машини правосуддя. Очки досвіду тут представлені зібраними доказами за правопорушення, і ми їх отримуємо як за виконання завдань і убивство ворогів, тобто правопорушників, так і просто за збір вкрадених речей, наркотиків або обвинувачувальних досьє.
У котиків не вийшло з першого проходження прокачати зовсім все, однак є режим Нова гра+, де це можна надолужити. З приємного – немає прогресивної шкали досвіду, де на отримання наступного рівня потрібно більше досвіду, ніж для отримання попереднього. В цій грі такса однакова для кожного рівня – 1000 очок. Це приємно і спрощує життя.
Різне
Коли ми починали грати, то безумовно не очікували, що гра буде настільки атмосферною – наче продовженням класичного фільму Робокоп. Розробникам вдалось ідеально передати динаміку персонажа, його вагу, неспішність і безкомпромісність. Приємно було зустрітись зі старими ворогами, типу куркоподібного ED-209, якому ще з часів перегляду першого фільму було бажання закинути кілька ракет в сталеву пащеку. Та і оточення Робокопа однозначно відіграє свою роль – від вірної напарниці Енн Льюїс до пихатих представників OCP в поліцейському відділку.
Так, гра має певні недоліки, про які ми поговоримо в окремому розділі. Однак теми, які вона зачіпає з часом стають навіть важливішими, ніж були на момент випуску фільму. Питання того, що робить нас людиною і чи заслуговує людина на другий шанс. Обидва питання занадто контроверсійні для простих відповідей. Тим не менш розробники навіть і не намагались давати готових рішень, замість цього вони дали гравцям можливість шукати їх самостійно.
Історія
Події гри розгортаються невдовзі після фіналу «Робокопа 2». У Детройті з’явився новий кримінальний авторитет на прізвисько «Новачок», за увагу якого починають боротися ватажки місцевих банд. Перший серйозний виклик для нашого сталевого правоохоронця — звільнення заручників із захопленої будівлі 9-го каналу новин. Саме там ми вперше стикаємося з «глітчами» в системі Робокопа. Вони виникають не на порожньому місці: після того, як Мерфі протаранили автівкою, до нього повертаються спалахи спогадів із минулого життя. Це викликає нерішучість у критичний момент і, як наслідок — посилення контролю з боку OCP та осуд громадськості.
Так, ми не будемо занадто акцентувати увагу на тому, що протягом двох попередніх фільмів Алекс Мерфі вже довів усім, і собі також, що він — людина у металевому тілі. Ба більше, наприкінці другої частини він чітко ідентифікував себе як Мерфі, а не бездушну і бездумну машину на побігеньках у корпорації. Однак, «Все дрібниці, давай наново», вирішили автори і зробили “монтаж”. Тож ми знову занурюємося в проблеми самоідентифікації нашого героя та боротьби за громадську думку.
З точки зору актуалізації теми людяності та іммерсії гравця у ці проблеми — це безперечно дієвий приклад. А от з точки зору безперервного викладення історії — хід доволі сумнівний.
Тим не менш, на нас очікує непроста і досить заплутана історія в гонитві за «Новачком». В ній негідники не завжди будуть типовими злодіями, а друзі періодично ставатимуть не такими вже й надійними. А ще… Робокоп йде у політику. Тож майте це на увазі.
Графіка і звук
Незважаючи на те, що гра розроблялась на Unreal Engine 5, періодично проскакує відчуття, що щось недокрутили. То текстури накладаються, то міміка кульгава, то ще якісь цікавинки і артефакти. Наче і нічого критичного, але виникає певне враження сирості гри. Ці технічні огріхи та “кульгава” міміка створюють дивний ефект: вони наче нагадують нам, що перед нами лише симуляція, не дозволяють повністю повірити в реальність цього Детройта. Іноді здається, що це зроблено навмисно, бо саме цей ефект відділяє нас від остаточного занурення у світ, де копія стає реальнішою за оригінал.
Якщо ж брати в цілому – візуал класний і відповідає класичним фільмам. А оригінальні саундтреки викликають просто незгасаюче відчуття ностальгії, миттєво повертаючи в атмосферу старого доброго бойовика 80-х.
Недоліки
Серед технічних моментів – як ми вже згадували, це графічні артефакти і, назвемо це так: нюанси. З іншими проблемами як то продуктивність чи навіть якісь другорядні механіки проблем не було.
Більш концептуальною проблемою є мікс сучасних майже побутових речей зі стилістикою 80-х років. Ми можемо легко зустріти крісла-груші, які стали реально популярними в 2010-х роках, але були повністю невідомими у 80-х. Або ж подовжувачі з червоними діодними індикаторами — сьогодні вони є в кожній оселі, але на момент виходу фільму такі деталі виглядали б як технології рівня самого Робокопа. Проте в поліцейському відділку їх незліченна кількість. Або ж протез психологині Олівії Бланш. Можна взагалі подумати, що це позаземні технології навіть порівняно з передовим виробом OCP – Алексом Мерфі в лусці Робокопа. Такі анахронізми різко впадають в око і руйнують цілісність атмосфери. Чи це було зроблено навмисно, чи просто концепт художники не звернули на це уваги – вельми суперечливе питання… Якщо у вас є своя версія – із задоволенням прочитаємо в коментарях.
Враження
Незважаючи на всю критику, котики отримали величезне задоволення від роботи поліцейського кіборга. Розмірений темп здебільшого нехарактерний для шутерів, в цій грі настільки природній, що це змушує нас хотіти продовження, в персонажі, хоч і не розкривають всієї глибини, прив’язують до себе. Ставимо грі 4,5 робокотики з 5 і йдемо грати в наступну частину – DLC Unfinished Business. Доречі, для гри є українізатор, а посилання на нього в описі до відео. До нових зустрічей в репортажах з вулиць альтернативного і нереального Детройту.
Огляд – Бармакіт.
Голос – Бармакиця.
Монтаж – Barkasi.
Обкладинка – ikornikor.
Підтримати нас матеріально можна тут: https://www.patreon.com/kotygamesua
Українізатор Robocop: Rogue City тут: https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=3218489910