Уявіть собі світ, де замість хліба і видовищ – лише бензин, металобрухт і собачий корм у бляшанках. де виживання – це не вибір, а обов’язок, а дороги належать тим, у кого товстіший бампері гостріші шипи. Це всесвіт Mad Max, і все тут справді шалене. Котики перевірили: у грі автівок вистачає, канібалів теж, а от нормальної їжі – не дуже.
Наскільки гра передає дух кінофраншизи?
Якщо дивитись правді в очі, то на етапі вибору гри Скажений Макс привертає увагу саме знайомим сетингом.
Всі ж в курсі, що нове – це добре підзабуте старе? Звісно з врахуванням технологічних змін і певних… культурних трендів? Ну тобто що коли виходить якийсь мультфільм чи фільм виробники іграшок і інших тематичних речей по повній програмі долучаються до вікна можливостей заробити грошви на суспільній зацікавленості до проекту. Аналогічна ситуація і з геймінгом. Виходить фільм за старою ідеєю (бо з новими не так все добре в наш час). І звісно ж під його вихід потрібно випустити тематичну гру. Щоправда, ще років 10 тому, ігрові студії більш чітко синхронізувались з кінематографом і ситуацій як з Ubisoft і Аватаром було менше (якщо ви не в темі, то гра вийшла через РІК!!! після прем’єри фільму). А ми зараз ведемо розмову про гру від студії Avalanche Studios, Mad Max, або ж Скажений Макс (котикам просто подобається як це звучить).
Так от, розробник Avalanche Studios випустила гру,
Скажений Макс Одразу зазначимо, що Макс у грі швидше схожий на потертого життям, але ще досить молодого Мела Гібсона, ніж на Тома Харді, та і Шарліз Терон ви у грі не побачите. Але сам дух тотальної безнадії, пустки і шалених боів на автомобілях переданий більш ніж добре. Хоча все одно у котиків питання – з врахуванням тієї кількості авто, яку ми під час ознайомлення з грою перетворили на палаючі друзки, цей постапокаліптичний світ має крутого автодилера з досить потужним виробництвом. Однак щоб розібратись в самих механіках, які дозволять жити в цьому ігровому всесвіті, котики приміряли на себе – як це жити в пустці з каннібалами і в кращому разі їсти старий собачий корм з бляшанок.
Геймплей.
Скажений Макс – це пригодницька екшен гра з елементами РПГ у відкритому світі, за мотивами астралійської медіа-франшизи, створеної George Miller і Byron Kennedy. Наш протагоніст – Макс. Воїн доріг, що розсікає пусткою в пошуках Рівнин Тиші, де він зможе нарешті знайти спокій.
Бойову систему можна розділити на дві складові – рукопашні бої з дуууже обмеженим використанням вогнепальної зброї (пост-апокаліпсис, набоїв нема) і автомобільні бої, де найкращий спосіб перемогти противника – взяти його на таран, або поцілити в бак з пальним з рушниці.
Рукопашні бої – досить видовищні, при тому, що якогось надзвичайного управління в реалізації не потребують. Блок/парирування на праву кнопку миші, і звичайний або сильний удар на ліву. Додамо ще можливість перекатів, тобто ухилення і… все. А вигляд має – як нічого собі раунд боїв без правил, де натовп проти одного. Тут тобі і видовищні блокування з парируваннями, і добивальні удари і биття головою супротивника об найближчу стіну. Просто насолода для очей. Звісно ви можете більш складних ворогів підстрелити з рушниці, але все ж таки краще/варто/радимо ці дефіцитні боєприпаси залишити для розборок на дорогах. Нові можливості в рукопашному бою Макса розблоковуються по мірі розвитку нашого персонажа і їх потрібно вчити окремо. Чи впливає це на щось принципово – ні. Але деякі моменти стають однозначно простішими.
Бої на авто – це напевно взагалі центрова тема даної гри. Бо варіантів кастомізації нашого Magnum Opus – роботи всього життя персонажа Chumbucket, більш ніж достатньо – від кузова і двигуна до кольору, в який його пофарбовано. Звісно не все одразу – покращення нам окрім того, що потрібно відкривати, так і встановити їх також коштує грошей… в місцевості, де ми розважаємось – це металобрухт. Це може здаватись кумедним, але згадайте, що Україна зіткнулась з дефіцитом металобрухту в країні. Однак, повертаючись до гри. Кожен елемент, який ми встановлюємо на раму нашого автомобіля має свої риси і показники, що впливають на характеристики авта в цілому. Тому ви постійно будете щось підкручувати в налаштуваннях вашої Wunderwaffe (вундерваффе) на колісах. І коліса також.
Чи це означає, що ваші поїздки обмежуватимуться цим конструктором лего на колісах? Звісно ж ні. Ви можете в будь-який момент позбавити машину противника її водія і зайняти його місце. А якщо ви цю машину довезете до твердині якоїсь з дружніх фракцій – то зможете в подальшому виїжджати на ній на завдання або просто прогулянку.
Доречі гуляти є де. По-перше це все відкритий світ. По-друге – він достатньо великий. Зрозуміло, що вас намагатимуться вбити і зжерти. Або зжерти і вбити… не так важливо. Але пустка не така вже й порожня, як то може здаватись. Є достатньо багато точок цікавості, система захоплення територій і баз противника. В цілому все, що було хітовим з часів Far Cry і AC Black Flag. Звісно і інструмент для попереднього дослідження територій у вас буде – Повітряна куля. Ну не так щоб літати, але піднятись на прив’язі і опуститись вийде.
Суттєвий внесок у занурення в гру вносить погода. Найцікавіше було потрапляти саме в шторм. Доречі дуже красиво, хоч і нашому персонажу було не до того – він летів на шаленій швидкості в найближче укриття, аби не дати дуба аж настільки безславно.
Щодо укриттів і твердинь. Кожна прихильна до нас фракція, а таких у грі всього 4, має свою твердиню, де люди якось живуть. Ну а скоріше виживають-доживають. Звісно у кожної є свій вождь, так би мовити дуччє. І відповідно паскудне ставлення до нашого персонажа. Причому воно зберігається, навіть якщо ви виріжете під нуль противників фракції, а на місці загниваючої діри збудуєте місто-сад. Хоча про місто-сад ми й трохи погарячкували, але налагодити водопостачання, доставку пального, запаси матеріалів і, головне, їжу ми можемо. Хоча їжа – це досить умовно. Колись в гумористичній пародії на епічне фентезі один з другорядних персонажів висунув теорію, що можна прогодувати родину виключно на білковій дієті з опаришів. Ну розробники вирішили, що у цьому всесвіті це також може спрацювати. Тож так, для поселень ми можемо будувати такого плану ферми. Що цікаво – а от мух біля них і не видно особливо.
Тим не менш всі ці танці навколо потреб простих людей для нас все ж таки приносять певний зиск – наша машина завжди заправлена, у флязі є вода, здоров’я повне, а патрони не потрібно вишукувати по кишенях агресивних людожерів.
Розвиток персонажа
Звісно, наш персонаж теж не стоїть на місці і розвивається. Однак система розвитку не схожа на типову для RPG. У грі присутні 2 пов’язані шляхи розвитку. Перше – це доступ до покращення речей Макса. Так-так, і бити ми можемо сильніше, та і косуха, тобто шкіряна куртка, може краще захищати. Друге – це саме покращення характеристик і так би мовити якості життя Макса – добувати більше води або металобрухту, збільшити своє здоров’я чи використовувати менше пального на дорогу. Обидва шляхи покращення пов’язані з нашим рівнем упізнаваності чи легендарності. А росте він в залежності від виконання завдань чи випробувань.
Причому для покращення матеріальної складової нам нікуди їхати не потрібно – був би металобрухт, а от для покращення саме характеристик потрібно шукати загадкову фігуру Гріффу – чи то пророка, чи то шарлатана. Але після того як він нам дмухає якимось порошком в обличчя – у нас з’являються спроможності до покращення.
Різне
Взагалі у грі, окрім основних механік є ще декілька побічних, однією з яких, і, напевно найсуттєвішою, є Death Run, тобто перегони на виживання. Взагалі періодично у котиків складалось враження, що гра – то більше про брутальні перегони, ніж про все інше. На жаль звісно же, тому, що подача сюжету у грі бадьора тільки на початку, а потім просто забивається необхідністю вивільняти території, відсутністю змістовних діалогів та і просто з часом губиться. Тобто приходимо до стану – у самурая немає цілі – тільки шлях. Так і у нашого протагоніста є тільки шлях, по якому він їде на своїй автівці, паралельно покращуючи її.
Історія
Спочатку Макс в нерівній битві завалив бензопилкою ватажка угрупування Бойові Хлопці. А Scabrous Scrotus був сином Безсмертного Джо і правителя Gastown. Тож ми ледве виживаємо. І зустрічаємо Chumbucket – повністю схибленого геніального механіка, що вірить, що Макс – Святий, а машини янголи. З огляду на те, що наш механік – то така суміш Квазимодо і зрадника з фільму 300 спартанців, то в цілому це не дивно. Chumbucket нас трохи вводить в курс справ і пояснює що до чого в околицях. Також обіцяє допомогти зробити нову машину і взагалі всіляко сприяти досягненню нашої основної цілі – а саме дістатисьдо Рівнин Тиші. На своєму шляху ми зустрічаємо багацько вельми дивних і колоритних персонажів, однак через те, що всі вони схиблені, то Скажений Макс вже і не здається таким неномальним. Як ми вже казали, у Макса є шлях і він по ньому їде. Якось так і розвивається історія.
Графіка і звук
Гра має достатньо приємний вигляд. В пустку, яка навколо тебе, починаєш вірити. Звуковий супровід тільки підтверджує візуал. Періодично якісь звуки пропадають, тому інколи може здаватись, що ти їдеш не на агресивній машині з нітро, а на тихоходному електрокарі. Але спишемо це на невеличкі баги.
Враження
Котики достатньо тепло сприйняли цю гру. Є де поїздити, є що подивитись. Супротивники достатньо цікаві, а звірства, які вони коять – вартують щоб їх в тому пісочку і прикопати. Машин достатньо велике різномаїття, тож подекуди відчували себе в якомусь Форза з пісчаним світом і агресивними суперниками. Єдине, що не сподобалось – це в’яла подача історії. Вона просто з часом стає неважливою і нецікавою. Тож в цілому 3,5 шалених котики з 5 ми точно ставимо. Просто маст хев для поцінювачів автотрощ – гарно все розлітається. А взагалі зі знижкою можна однозначно брати. Кількадесят годин приємного часу ви однозначно отримаєте.
Огляд – Бармакіт
Голос – Бармакиця.
Монтаж – Barkasi
Обкладинка – ikornikor
Підтримати нас матеріально можна тут:https://www.patreon.com/kotygamesua
