І відправився Робокоп, немов суддя Дредд, викорінювати погань, і кроки його лунали як невідворотній рок. А потім всі поганці здохли.
Коли котики грали в Robocop Rogue City, то атмосфера, тематика і загальний ігролад настільки наблизили нас до витоків франшизи і певної романтики антиутопії загрузлого в корпоративній гегемонії Детройта, що вони не особливо роздумуючи пішли за добавкою, і придбали DLC Unfinished Business. Щоправда не можна сказати, що це придбання не переслідували перестороги, бо майже всі кльові франшизи 80-х скотились до третьосортних фанфіків і банальної штамповки. Однак чи Незавершені справи дійсно варті нашої уваги і зусиль їх завершити? І чи спіткала доля кінофраншизи і гру? Щоб відповісти на ці питання, котики знов вдягнули поліцейську форму і відправились на дуже небезпечні і непередбачувані завдання разом з офіцером Алексом Мерфі, Робокопом.
Геймплей.
Як і приквел, Unfinished Business – це шутер від першої особи, де ми в ролі броньованого і невідворотнього як каральна рука закону, Робокопа, наводимо лад… але вже не на просякнутих корупцією і безнадією вулицях старого Детройта, а в інженерному диві компанії OCP – Омні-Тауер, яку захопили….. ніколи не повірите, але найманці, з якими ми познайомились в першій частині гри.
Основні геймплейні механіки в цілому залишились такими ж самими, як і в основній грі – ми розвиваємо здібності Мерфі за очки характеристик, а також посилюємо його фірмовий пістолет Ауто-9, добре знайомий гравцям ще з часів кінофільмів. В цих механіках майже ніяких змін. Майже. Бо роль пістолета стала ще більшою, і навіть імбалансною. Бо в більшості випадків його і розвивати не треба. Як і використовувати іншу зброю. Просто немає необхідності.
Щось подібне сталось і з необхідністю розвивати характеристики нашого сталевого захисника справедливості – грати можна не розвиваючи НІЧОГО! І це створює відчуття вторинності всієї рольової системи.
Щодо самого простору, на якому оперує наш Залізний трудівник, то тут відбулись відчутні зміни. Раніше ми оперували на більш-менш відкритих місцинах, які змінювались тісними коридорами, і це надавало динаміки подіям, то в Незавершених Справах нас чекає будівля-вулик. Таке враження, що нас пустили пограти в якусь сиру подобу Судді Дредда на основі кінострічки 2012 року за Карлом Урбаном. Коридори, коридори, галереї, декласовані містяни, торчки і “наче як порядні” громадяни. Таке враження, що це не Детройт, а реально мегасіті. І тут би все нічого, але ж Робокоп – не Дредд. Як мінімум комікси різні. Хіба що автори помилились і взяли не той сценарій.
Тож геймплейно нас очікує вже не шутер з елементами RPG, а саме шутер в чистому вигляді. Без моральних дилем, відновлення самоідентичності і іншого непотребу, що заважає робити смерть ворогам і розбризкувати їх мізки по стінах.
Доречі щодо ворогів. Просто забудьте, що ми борець з беззаконням проти вуличних банд, крадіїв і інших маргіналів. Ні, цього разу нам протистоїть високоорганізований загін найманців. З озброєнням, екіпіруванням і всіма необхідними для успішної роботи елементами. Все б нічого, але кількість їх в цій Омні-Вежі перевалює за бригаду. А може і кілька – важко вести підрахунки, коли їх голови розлітаються в кривавих бризках. А Робо цього самостійно не робить, тож статистика туманна.
Головне, що ніяких моральних дилем. Зачистка і різанина в чистому вигляді. Котики звісно не проти бадьорого шутеру, але це ж не зовсім метод Робокопа. Може все ж таки сценарії переплутали?
Новим, порівняно з попередньою частиною, геймплейним моментом, є флешбеки Мерфі, де події розгортаються до того, як його перетворили на Залізного Лісоруба. Причому дуже інтерактивні флешбеки – де ми в особі ще не роботизованого Алекса Мерфі в цілому займаємось тим же самим – полюємо на бандитів і несемо справедливість в ім’я Місяця….. йой, це вже нам не свіжий сценарій дали. В ім’я правосуддя, якщо коротко.
З одного боку – це нагода показати нам певний контраст між Мерфі-людиною і Мерфі – робокопом, однак… все одно немає відчуття того, що це не Робо. Так, рухається швидше, прицілювання без підсвітки… Але двері так само вибиває рукою, так само кришить бандитів… і так само робить до нудоти правильні речі. Ми розуміємо, що Мерфі і за життя був правильним, але там були емоції, які у Робо трохи зовсім вирізані.
Розвиток персонажа
Як ми вже згадували раніше, у нас 2 паралельних шляхи розвитку – розвиток нашого вірного і безвідмовного Auto-9, який ми покращуємо від стану снайперської гвинтівки до стану безкінечного кулемету. І розвиток самого Робокопа за очки навичок. Прогресія не змінилась – одне очко навичок за кожні 1000 очок досвіду. Стабільність. Як і стабільна відсутність потреби ці самі характеристики розвивати. Звісно, ми могли б сказати, що у нас є такі характеристики як Бій, Захист, Фокус і бла-бла-бла. Просто вони не відіграють жодної відчутної ролі у грі. Котики спочатку не акцентувались на цьому, а потім…. ну вирішили розподілити їх. Як вже набралось більше десятка очок. Просто щоб око не муляли.
Різне. Головне розчарування гри
Котиків весь час переслідували паралелі ігрової серії з кінематографічною. Ну тобто Робокоп 1 і в більшій мірі Робокоп 2 були хітами, були фільмами з душею. Як і оригінальний Robocop Rogue City. А потім пішла попса, заробітки і танці на кістках без акценту на важливих для франшизи і всесвіту нюансах – моральних дилемах, сатирі і антиутопії. В кінематографі це був Робокоп 3 і спроба перезапуску Робокопа в 2014 , а у грі це став Unfinished Business. Оболонка є, а от душу всю витрясли. Чи продали за 30 срібних. Єдиний позитивний момент – тут можна погладити котика. Хоч хтось у цій вежі заслуговує на ласку.
Історія
Зав’язка історії така ж дивна, як і весь сюжет гри в цілому. Робокоп прибуває в поліцейський відділок і знаходить його розтрощеним вщент, при тому, що десь є барикади, десь новітня зброя використовувалась, але всі поліцейські розстріляні без спроб чинити спротив! Ніхто не був знайдений зі зброєю в руках – всіх застали зненацька. Це взагалі як? Де логіка в цьому пасажі?!
Ну ок, подумали котики. І почали далі спостерігати за розвитком. І виявилось, що єдиним, хто вижив – став начальник відділку, і він дав Мерфі добро одному йти в Омні-Вежу, щоб принести відплату в ім’я місяця…. знов не той скрипт, в ім’я правосуддя і винищити найманців, які вежу повністю контролюють без суда і слідства. А Льюіс з нами не пішла, бо треба ж комусь замінити шефа поліції. І відправився Робокоп, немов суддя Дредд, викорінювати погань, і кроки його лунали як невідворотній рок. А потім всі поганці здохли (спойлер).
Графіка і звук
Графічно гра має добрий вигляд, хоча ресурсів жере явно більше за попередню частину. Є враження, що в DLC не так прискіпливо переймались оптимізацією. А дарма. Так само і звук. Десь ми чуємо невідворотні кроки Робо, а як тільки заходимо на сталеві сходи, то невідворотній поступ стихає і ми чи летимо… чи навшпиньки крадемось…. навіть складно визначити. Але звук ходи, чіткий і страшний просто зникає. Точно мінус вайб.
Недоліки
Та наче вже і до цього розділу цілу купу перелічили. Однак все одно найбільшим недоліком стало перетворення захисника справедливості на невідповідну для нього роль Думгая, чи кривавого месника Дредда. Для середнього споживача наче і зайде, але середьостатистичний споживач навряд буде грати в нішевий проєкт.
Ну і щодо оптимізації…. гра споживає відчутно більше енергії. На одному і тому ж залізі перша частина споживала порядку 500 ват на годину. А DLC, з врахуванням повної відсутності відкритих локацій – 620+ ват… Отака от енергоефективність.
Враження
Ну якщо ви не боретесь за зменшення енергоспоживання і не проти провести кілька вечорів в м’ясних зарубах в ролі Хромованої машини смерті – то вам гра однозначно сподобається. Однак котики є поцінювачами всесвіту, тож були на подив сильно розчаровані. Ще й локалізації і навіть українізатора до гри немає. Тому 2,5 робокотики з 5 і рекомендація для поцінювачів оминати цю гру десятою дорогою. В ім’я порядку.
Огляд – Бармакіт.
Голос – Бармакиця.
Монтаж – Barkasi.
Обкладинка – ikornikor.
Підтримати нас матеріально можна тут: https://www.patreon.com/kotygamesua